Білі Хрести

Білі Хрести: місце таємних зустрічей опришків

Високо в горах над селом Ясіня є місце, яке звуть Білими Хрестами. З ним пов'язано чимало переказів і здогадів. Які ж насправді таємниці воно приховує? Давайте розбиратися! 

До Білих Хрестів можна піднятися пішки в межах проєкту «Пізнай Ясіня»: це одна з точок маршруту №2 завдовжки 11 км, тож історію тут легко поєднати з відпочинком в Карпатах. 

Справжнє призначення Білих Хрестів

Кажуть, що на Білих Хрестах була битва. Насправді жодної битви там не було. Вона могла бути хіба часів Першої світової війни, коли лінія оборони австро-угорських військ проходила аж від Говерли. Кукульський хребет і донині зберігає окопи, бліндажі та гарматні гнізда тих часів.

А насправді ж, вони про історію опришківської ватаги “народного месника”, Олекси Довбуша, яка саме тут призначала зустрічі, обмінювалася звістками й переховувалася від переслідувачів. 

Цікавий факт! Чому опришки не могли там битися? Тому що на той час ці землі, до перевалу, належали Угорщині. Тоді Яблунецький перевал називався Татарським переходом. 

Система попередження: вогні на вершині

Коли поляки, маючи якісь відомості про опришків, зверталися по допомогу до угорської жандармерії, ватага дізнавалася про це заздалегідь – у Ясінях в опришків були свої люди у владі. Тоді на Білих Хрестах швидко збиралися й розпалювали великі ватри. За їхньою кількістю – три чи чотири – можна було зрозуміти, звідки саме йде небезпека: з польського боку чи з угорського. 

Цікавий факт! Насамперед, так звані “Білі Хрести” служили місцем зустрічі – тут обговорювали, як набирати нових хлопців-добровольців до ватаги. Тут же велася й розвідка: відомо, наприклад, що в тогочасному угорському Сиготі була тюрма, де тримали схоплених опришків. Захопити її силою було непросто, тож Довбуш із кількома найвідданішими побратимами та золотим запасом вирушав туди підкуповувати вартових, які й видавали полонених на волю.

Місце збору розпорошеної ватаги

Саме сюди скликав своїх людей Довбуш, коли треба було зібрати всіх разом. Опришки тим часом жили розпорошено по околицях села Ясіня: хтось у лісі, хтось у місцевих газдів, хтось у печерах у Стебному. Вогні на Білих Хрестах були для них сигналом негайно прибути на місце збору.

Печери Стебного та їхня трагічна доля

Неподалік, у Стебному, були дві печери, де здебільшого зимувала більша частина Довбушевих хлопців – їжу їм доносили місцеві. Сьогодні ці печери завалені: їх зруйнували на початку 50-х років, коли НКВС дізналося, що там переховуються й бандерівці. Спочатку туди підтягли гармати, потім міни – і весь вхід висадили. Проте, як розповідають старожили, повстанці насправді ніколи не заходили саме в ту частину печери, куди велася стрільба: у неї був ще один, потаємний вихід, про який знали тільки самі бандерівці. Коли НКВС оточило печеру й почало обстріл, ті, кого шукали, вже давно вийшли іншим ходом – а люди потім тільки й сміялися дивлячись, як задоволені собою енкаведисти рівняли з землею порожнє укриття. 

Цікавий факт! За наявними даними, сам Довбуш користувався місцем у Стебному лише останні два роки свого ватажкування – приблизно 1723–1724 роки. Кажуть, що тут у нього була дівчина на ім'я Марічка, хоча він ніколи про це не розповідав: за ним стежили. Збереглися й перекази, що раніше він бував і в Ясінях, і в Драгобраті, і в Рахові, де опришки ділили здобич, – але письмових підтверджень цьому за триста років не збереглося. 

Хрест, якого колись не було

Цікаво, що Хрест, що сьогодні стоїть на цьому місці, з'явився значно пізніше – років двадцять тому там не було нічого. Кажуть, що "Білі Хрести" поставили вже під час подій Першої світової війни, коли лінія фронту двічі проходила тут під час боїв із російськими військами (1916-1917 рр.) Є версії, що це місце колись слугувало спостережним пунктом, бо воно розташоване на найвищому ґрунi, звідки видно і Лазещину, і Чорну Тису, і Ясіня. З цього ж краю відкриваються й напрямки до Петроса та Говерли, а в самому селі від Струківської церкви стартує маршрут на Драгобрат.

Спускаючись, не минайте й водоспад Труфанець на трасі Н-09 між Ясінями та Квасами.

Статтю створено згідно з даними завідувача музею, історика – Івана Івановича Бунтушака.