Лазещина, або найхолодніше село Українських Карпат
Лазещина поєднує суворий клімат, насичену історію та сучасний гірськолижний відпочинок, тож знайомство з нею варте неквапливої прогулянки.
Шукаємо на карті
Лазещина лежить на висоті 716 метрів, на кордоні між Закарпаттям і Галичиною. Воно вважається одним із найвисокогірніших сіл Закарпаття, а ще офіційно найхолоднішим селом України. Через усе село протікає однойменна річка, а на півночі розташований відомий Яблунецький перевал.
Чому саме “Лазещина”?
Перша письмова згадка про Лазещину датується 1555 роком. Назву пов’язують з такими словами: “лаз”, “тин” та “лазити”. Колись пастухи зі стадами переходили через перелази цієї місцевості із сіл Галичини, долаючи дрімучі ліси Яблунецького перевалу, щоб випасати худобу на закарпатських полонинах. Тут оселялися й селяни, які тікали від утисків поміщиків з інших районів.
Вогнем і мечем
Через суворий клімат і бідні ґрунти землеробство замінили тваринництво та лісове господарство.
У 18 столітті посилилися утиски селян, зокрема кріпацтво і податковий тягар. Саме тоді в Лазещині діяли повстанські загони, пов’язані з опришками Федора Бойка, Івана Пинтя та Івана Пискливого. Пізніше жителі села брали участь у боротьбі проти австрійського панування в загонах легендарного Олекси Довбуша.
Село не оминули й бурхливі події 20 століття. Під час Першої світової війни тут точилися бої, а після розпаду Австро-Угорщини місцеві жителі долучилися до Гуцульського війська, яке зазнало поразки під Сиготом у січні 1919 року. Пізніше, за радянської влади, частина лазещинців приєдналася до руху опору, і цей вибір коштував життя першому голові сільради Копанчуку та землевпоряднику Бакаєву, яких стратили в центрі села.
Лазещина сьогодні
Сьогодні тут щороку проводять фестиваль “Гуцульська ріпа”.
Цікавий факт! “Ріпою” на Рахівщині здавна називають картоплю.
Взимку село приваблює гірськолижників, а влітку мандрівників, які шукають гриби та ягоди в місцевих лісах.
У 2016 році Лазещина посіла друге місце в конкурсі “Неймовірні села України”.
Серед історичних пам’яток варто виокремити дерев’яну церкву Преображення Господнього 1780 року та церкву Святих Петра і Павла 1827 року.
